ТЕРМОПЛАСТИЧНІ ФАРБИ

ТОВ "БЕЛМАР" - ОФІЦІЙНИЙ ПОСТАЧАЛЬНИК ТЕРМОПЛАСТИЧНИХ ПОРОШКОВИХ ФАРБ ТОРГІВЕЛЬНОЇ МАРКИ PULRON ТУРЕЦЬКОГО ЗАВОДУ ELASTRON KIMYA A. Ş.

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЙ ІНФОРМАЦІЄЙ ПЕРЕЙДІТЬ ЗА ПОСИЛАННЯМ

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТЕРМОПЛАСТИЧНІ ФАРБИ

Термопластичний порошок є одним із видів промислової порошкової фарби. Сировиною для отримання таких фарб є полімери з відносно великою молекулярною масою. Тому для формування таких покриттів потрібні досить високі температури (150-200 C). При нагріванні термопластичного порошку відбувається розплавлення і злиття частинок, утворюючи на виробі, суцільну полімерну плівку, яка після остигання виконує захисні функції. Покриття із термопластичної фарби при повторному нагріванні знову плавляться – зворотній процес. Внаслідок дії високої температури не виключається деструкція полімерів, тому при отриманні покриттів слід виконувати встановлені технологічні режими.

Представляємо опис покриттів, отриманих з фарб на основі найчастіше застосовуваних термопластичних полімерів.

Поліаміди. Найбільш поширені поліамідні порошкові склади та покриття, що виготовляються на основі полімеру, відомого під фірмовою назвою найлон. Покриття з найлону мають багато цінних властивостей. Вони мають гарний зовнішній вигляд, високу твердість, міцність, стійкість до стирання, стійкі до впливу хімічних речовин та розчинників. Існують склади, які не вимагають ґрунтування, та фарби, що наносяться на попередньо загрунтовану поверхню. У разі відповідальних покриттів (захист кошиків посудомийних машин, труб, клапанів насосів, хімічних апаратів, медичних інструментів, які потребують автоклавної стерилізації), зазвичай проводять ґрунтування. При відповідному підборі сировини можуть бути отримані поліамідні покриття, які допускаються до контакту з харчовими продуктами. Поліамідні фарби використовують не тільки для внутрішніх, але і для зовнішніх робіт, наприклад, для фарбування освітлювальних приладів, стовпів, лав.

Поліолефіни. Порошкові склади на поліолефінах – поліетилені, поліпропілені, так само, як і на поліамідах, мають тривалу історію застосування у покриттях. Поліетилен утворює м’які на дотик покриття, поліпропілен, і особливо, деякі його кополімери – досить еластичні. Ті та інші покриття відрізняються гарною хімічною стійкістю. Однак, при контакті з деякими розчинниками можливе розтріскування цих покриттів внаслідок напруг, що виникають в них. Інший недолік цих покриттів – низька адгезія до металів. Поліпшення зазначених властивостей може бути досягнуто відповідною підготовкою поверхні, модифікуванням складів або застосуванням замість індивідуальних полімерів більш адгезійноміцних кополімерів. (Цей процес описаний окремому розділі).

Пластифікований полівінілхлорид. Покриття на основі пластифікованого полівінілхлориду, м’які, подібно до каучуку, мають хорошу стійкість до дії миючих засобів і води, зберігають адгезію при експлуатації на таких виробах, як, наприклад, кошики посудомийних машин. Склади придатні для зовнішніх покриттів. При належній рецептурі фарб можливе отримання покриттів, що допускаються для контакту з харчовими продуктами.

Поліефіри. Покриття на основі термопластичних поліефірів зовні нагадують найлонові покриття. Але вони не мають багато властивостей, властивих найлону, зокрема, стійкістю до дії розчинників, стійкістю до стирання. Разом з тим, їм властива хороша адгезія до різних матеріалів, вони не вимагають ґрунтування поверхні. Багато поліефірні покриття мають гарну стійкість до зовнішніх впливів, їх використовують, наприклад, для захисту садових меблів. Через деякі труднощі нанесення покриттів поліефірні склади не набули широкої популярності на ринку.

Полівініліденфторид. Покриття на основі полівініліденфториду мають виняткову стійкість до зовнішніх впливів. По атмосферостійкості вони перевершують всі інші покриття, одержувані з порошкових фарб, мають також хороші електроізоляційні властивості та стійкість до дії різних хімічних речовин, за винятком окремих розчинників. Їх використовують переважно в хімічній промисловості для захисту насосів, клапанів, трубопроводів та іншого обладнання. Через знижену адгезію покриттів рекомендується ґрунтування поверхні.

МОДИФІКОВАНІ ТЕРМОПЛАСТИЧНІ ПОРОШКИ

Потреба модифікації полімерів продиктована необхідністю створення матеріалів, які мають унікальні комбінації фізичних властивостей. Наприклад, поєднуючи жорсткі полімери з еластичними в різних пропорціях, можна отримувати кінцевий полімерний композиційний матеріал із заданими властивостями. Однак, на жаль, у більшості випадків такі матеріали за своєю природою несумісні на хімічному рівні і вимагають складного та дорогого процесу попередньої хімічної модифікації перед змішуванням. Крім давно відомого та широко поширеного хімічного методу досліджуються безліч інших методів поверхневої модифікації полімерів, таких як: коронний розряд, ультрафіолетове випромінювання, гамма-випромінювання, електронний промінь, реактивні гази, низькотемпературна плазма. В даний час, окрім традиційної хімічної модифікації, комерційно використовуються лише два типи – це процес плазмохімічної модифікації та модифікація реактивними газами.

Інноваційним продуктом серед термопластичних порошкових фарб безумовно є PULRON - кисло модифікований поліетилен на основі поліолефінів

  • термін служби покриттів до 70 років;
  • висока адгезія без необхідності попереднього ґрунтування;
  • прекрасна стійкість до УФ-випромінювання та сольових туманів;
  • низький рівень диму/токсичності при горінні;
  • висока еластичність покриття, що унеможливлює розтріскування;
  • відсутність здуття та тріщин;
  • діапазон робочих температур покриття від -70 °C до +70 °C;
  • висока хімічна стійкість;
  • нанесення на будь-які поверхні: метал, скло, ПВХ, МДФ, дерево, бетон та багато іншого;
  • висока стійкість до появи наземних біопоразок та морських обростань.

СПОСОБИ НАНЕСЕННЯ

ES – ELECTROSTATIC – ЕЛЕКТРОСТАТИЧНИЙ

Метод електростатичного розпилення – найбільш зручний метод нанесення термопластичних порошкових фарб. Цей метод став основним для нанесення покриттів у промисловості. Електростатичне нанесення порошкових фарб базується на передачі частинкам сухого порошку електричного заряду.

Використовуються два методи заряджання:

  • заряджання коронним розрядом в електричному полі;
  • трибостатична (фрикційна) зарядка.

Обидва методи ефективно використовуються у технології нанесення звичайних порошкових фарб. Однак для термопластичного порошку більш придатними для заряджання є коронний розряд.

ПЕРЕВАГИ:

  • кращий контроль товщини покриття;
  • відсутня необхідність створення товстого шару покриття;
  • швидка зміна кольору;
  • індустріальне застосування;
  • присутність технології на більшості підприємств;
  • можливість автоматизації процесу;
  • малі витрати порошку;
  • енергоефективність;
  • потужна адгезія покриття до поверхні.

НЕДОЛІКИ:

  • досить велика вартість термопластичного порошку.

FB – FLUIDIZED BED – ПСЕВДОЗРІДЖЕННЯ

Нанесення порошкової фарби здійснюється у ванні киплячого шару. Через спеціальне пористе дно ванни подається очищене стиснене повітря. Під дією повітря утворюється киплячий шар. Перед зануренням у ванну вироби нагрівають до температури вище температури плавлення порошкової фарби – зазвичай це до 350-450 оС. Товщина покриття залежить від того, скільки часу виріб знаходився у ванні та від його температури. Якщо виріб великогабаритний, то акумульованого ним тепла вистачить для завершення процесу затвердіння порошкової фарби. Для металомістких виробів необхідно проводити дооплавлення у печі полімеризації.

Покриття, нанесені в псевдозрідженому шарі, зазвичай мають товщину від 0,5 до 1,00 мм, але при багаторазовому нагріванні та зануренні можуть бути отримані покриття з товщиною до 5 мм. Найкраще в киплячому шарі покривати однотипні вироби що мають рівну товщину. Фарбують труби невеликого та середнього діаметра, автомобільні спіральні ресори, електродвигуни, трансформатори, дріт, металеву сітку тощо.

ПЕРЕВАГИ:

  • за один цикл нанесення можна отримати товстошарове покриття;
  • низька вартість порошку.

НЕДОЛІКИ:

  • для завантаження ванни потрібна велика кількість порошку;
  • складна очистка ванн при зміні кольору;
  • дуже великі енергозатрати на попередній нагрів виробів – до 350-450 °C;
  • вироби, що фарбуються, повинні бути простої форми та однакових товщин;
  • невелика адгезія покриття до поверхні;
  • дуже великі витрати порошку.

FL – FLAME SPRAY – ГАЗОПОЛУМЕНЕВЕ

Традиційна технологія полімерного порошкового фарбування, обов’язковою умовою якої є наявність печі полімеризації, зіткнулася з проблемою неможливості фарбування великих або віддалених від виробництва об’єктів, наприклад, таких як лінії електропередач, нафто-і газопроводи, мости і водонапірні вежі. Відмінним рішенням цього важливого завдання стало застосування методу газополуменевого напилення, при якому використовується струмінь полум’я для нагріву та нанесення термопластичного порошку. Цей принцип запозичений у технології газополуменевого напилення металів. Пістолет розпилювач створює смолоскип полум’я, до якого подається термопластична порошкова фарба. Полум’я нагріває фарбу і направляє їх на поверхню виробу, що фарбується. Температурний вплив триває лише кілька секунд, тим самим не завдає шкоди поверхні і не призводить до термічної деформації. Охолодження пофарбованої поверхні з нанесеною фарбою відбувається дуже швидко, після чого поверхня готова до експлуатації.

Для газополуменевого порошкового фарбування не потрібно заряджати виріб та частинки порошку для створення електростатичного поля. Це означає, що фарбувати можна практично будь-яку поверхню: не тільки метали, а й пластики, скло, кераміку, дерево та багато інших матеріалів, які деформувалися або згоріли в камері полімеризації.

Газополуменеве фарбування виключає необхідність використовувати громіздкі печі полімеризації, і виводить порошкове фарбування на нові рубежі застосування даної технології, оскільки обладнання для розпилення є портативним та універсальним. Його також використовують не тільки для нагрівання поверхні, напилення порошку, а для повторного нагрівання з метою відновлювання поверхні. Серед недоліків даної технології – це те, що покриття не завжди мають рівну поверхню, і їх значення скоріше функціональне, ніж декоративне. Але для таких об’єктів як мости, корпуси кораблів або будівельні конструкціїі важливіший захист від корозії та іржі, ніж незначна нерівність у покритті.

ПЕРЕВАГИ:

  • інноваційність та екслюзивність технології;
  • можливість проводити робити на виїзді;
  • мобільність та компактність обладнання;
  • легкість та простота обслуговування;
  • можливість формувати товстошарове покриття;
  • простота відновлення пошкодженого покриття;
  • швидкий результат – щойно пофарбована поверхня готова до експлуатації;
  • екологічність технології та матеріалів.

НЕДОЛІКИ:

  • досить велика вартість термопластичного порошку;
  • досить складний контроль товщини покриття – залежить від оператора;
  • можливий вплив сезонних факторів при виконанні процесу: дощ, вітер…